ZEMLA.STUDIO База знань
інтердисциплінарні та дослідницькі проєкти
Eng/Ukr
linktree
База знань / Plastic Trees Garden / 2022
PLASTIC TREES GARDEN10 серпня 2022 · 23 хв читання

SLAVALACHIA: Брат Гілл та Беня Стюарт про фольклорний альянс Аппалачів та України

Американські фолк-музиканти з Огайо Беня Стюарт та Брат Гілл (проєкт SLAVALACHIA) — про солідарність, спільне коріння народної пісні, банджо, кобзу, мандоліну, ірландський боран та низову культурну взаємопідтримку між Аппалачами й Україною.

SLAVALACHIA: Брат Гілл та Беня Стюарт про фольклорний альянс Аппалачів та України

Дивитися на YouTube ↗

01

Трансатлантичний міст: від пагорбів Огайо до українських Карпат

Проєкт SLAVALACHIA — це унікальний культурний рух та живий фольклорний альянс, що поєднав гірський край Аппалачів на сході Сполучених Штатів із пісенними традиціями України та Білорусі. Заснований понад два з половиною роки тому музикантами з Огайо Бенею Стюартом (Benya Stewart) та Братом Гіллом (Brother Hill), проєкт виріс із випадкового нічного джему в Атенсі в потужний трансатлантичний міст. Він об’єднав аппалацькі струнні інструменти — банджо, гітару, мандоліну — з українською бандурою, кобзою, лірою та автентичним багатоголоссям, перетворивши традиційну музику на інструмент живої людської дипломатії.

Влітку 2022 року, на тлі повномасштабного російського вторгнення в Україну, музиканти вирушили до Європи з серією благодійних концертів солідарності в Польщі та Литві. Зібравши в громадах Огайо близько сорока тисяч доларів на пряму тактичну медичну допомогу, вони приїхали особисто передати медикаменти та розділити сцену зі своїми українськими побратимами. У розлогій бесіді для «Plastic Trees Garden» Беня Стюарт та Брат Гілл розповідають про походження альянсу, шахтарські й козацькі пісні спротиву, карпатські сесії звукозапису, вивчення української мови, ірландський боран як первісний пульс та вініл як вічний архів народної пам’яті.

Беня Стюарт та Брат Гілл під час розмови про проєкт SLAVALACHIA
Беня Стюарт та Брат Гілл під час розмови про проєкт SLAVALACHIA
02

Випадкова зустріч в Атенсі: народження фольклорного альянсу

Інтерв’юер

Хто ви, друзі, і як узагалі виникла ця ідея — поєднати американські Аппалачі зі слов’янським фольклором? Як музиканти з глибинки Огайо раптом вийшли на зв’язок з українською та білоруською традицією?

Беня Стюарт

Мене звати Беня Стюарт, я граю на мандоліні та гітарі в проєкті SLAVALACHIA, де ми поєднуємо традиційну музику Америки, України та Білорусі. Усе почалося з абсолютно випадкової зустрічі. Наприкінці 2018 чи на початку 2019 року наші близькі друзі Барт Курага та Надзея Ількевич, які родом із Білорусі, вирішили організувати концерт білоруського фольклориста й співака Сержука Довгушева (Siarzhuk Douhushau) в містечку Атенс, штат Огайо. Надзея тоді навчалася в Університеті Огайо, це моє рідне місто, і Брат Гілл там теж часто буває. Вони неймовірно раділи можливості привезти автентичного білоруського виконавця до нашого маленького містечка, і ми просто прийшли послухати цей виступ.

Сержук нас буквально приголомшив. Його здатність доносити білоруську пісню, його харизма та вміння тримати контакт з американською аудиторією — навіть при тому, що його англійська була дуже базовою — були настільки магнетичними, що ми сиділи мов зачаровані. Після концерту ми підійшли до нього й запитали, чи не хоче він просто поджемити наступного вечора. Сержук — людина надзвичайно відкрита, він завжди готовий до спонтанної співпраці з новими музикантами, тож він одразу погодився.

Наступної ночі, можна сказати, творилася історія. Ми зібралися в будинку, повному людей зі слов’янської спільноти — не лише білорусів, а й вихідців з інших країн регіону. Ми дістали інструменти й почали переплітати аппалацькі мелодії зі слов’янськими піснями. Цей джем тривав до самісінького ранку. Між нами виникла якась дивовижна хімічна реакція, глибокий духовний резонанс, який неможливо було зімітувати. Відтоді ми розпочали спільну подорож, щоразу глибше занурюючись у те, як аппалацький та слов’янський фольклор можуть перегукуватися, взаємозбагачуватися та підтримувати один одного.

Брат Гілл

Я — Брат Гілл, фолк-виконавець із південного Огайо. Останні два з половиною роки ми свідомо вибудовуємо справжній фольклорний альянс з українськими та білоруськими музикантами. Ми навмисно вживаємо саме це слово — альянс. Це не просто кроскультурний музичний експеримент чи сайд-проєкт. Це спільна позиція: ми стоїмо пліч-о-пліч, обмінюємося досвідом, захищаємо спільні цінності й виступаємо разом усюди, де це потрібно.

Для нас народна музика — це не академічний жанр для музейних архівів. Фолк — це музика людей. Це пісні, які народжуються з повсякденної праці, радості, горя й спротиву, які передають, ким ти є насправді і з якої землі походиш. Ми не бігали світом у пошуках слов’ян, щоб створити черговий модний ф’южн. Життя саме звело нас разом, і щойно ми зіграли перші спільні ноти, стало кришталево зрозуміло: у нас спільна основа, спільний хребет і спільна місія.

03

Спільне коріння: пісні землі, вугільні шахти та відраза до тиранії

Інтерв’юер

Що саме поєднує горян Аппалачів з українськими селянами чи білоруським Поліссям? Географічно й історично це начебто зовсім різні світи. У чому ви відчули спорідненість?

Брат Гілл

Якщо дивитися поверхово, суто на музичну форму чи ладову структуру, різниця очевидна: інші гармонії, інші мови. Спільних інструментів небагато — хіба що дримба (варган), трембіта чи пастуші ріжки, та скрипка, яка є універсальною. Але якщо заглянути під поверхню, відкривається приголомшлива подібність у людському змісті.

По-перше, це сакральний зв’язок із землею. Аппалачі — це ізольований, гірський, аграрний і вугільний регіон. Наші предки важко працювали на землі, спускалися в шахти, боролися проти жадібних вугільних корпорацій, витримували крайню бідність, але ніколи не втрачали своєї гідності та любові до рідних пагорбів. Коли ми слухаємо українські козацькі балади, жниварські співи чи карпатські пісні, ми чуємо ту саму глибинну повагу до лісу, ґрунту, річок і спільноти.

А по-друге — це вроджена, люта відраза до гноблення й тиранії. Жителі Аппалачів історично відкидали будь-яку спробу сторонньої влади вказувати їм, як жити, зазіхати на їхні права чи ламати їхній спосіб буття. Усе наше минуле — це історія боротьби за людську гідність. І коли ми дивимося на історію України та Білорусі, на багатовікову боротьбу українського народу проти імперій, загарбників і диктаторів за своє суверенне право жити вільно на своїй землі, ми відчуваємо абсолютне братерство. Це той самий незламний дух волі, виспіваний у народній пісні.

Беня Стюарт

Фольклор народжується там, де люди змушені виживати перед лицем жорстоких обставин. Аппалацькі пісні протесту, шахтарські гімни про криваві страйки та завали, ірландсько-шотландські балади горян про втрату дому — все це дивовижним чином перегукується з українськими думами, рекрутськими плачами та веснянками. Це музика, в якій закарбовано колективну пам’ять поколінь. Вона не вигадана маркетологами, її не створили заради комерційного продажу. Вона існує тому, що люди потребували голосу, аби витримати біль, зберегти надію й засвідчити правду. Коли ми з’єднуємо наші голоси, цей багатовіковий досвід опору оживає з новою силою.

04

Карпатські сесії та мобілізація в Огайо: сорок тисяч доларів прямої допомоги

Брат Гілл

У серпні 2021 року ми разом із нашими українськими друзями зібралися в Карпатах, на Гуцульщині. Ми оселилися в горах, разом писали пісні, вбирали в себе природу й карпатські вібрації. Потім ми вирушили до Тернополя на студію Шпиталь Рекордс (Shpytal Records), де разом із прекрасним Лесиком Омададою записали повноформатний альбом SLAVALACHIA. У цих композиціях ми говорили про любов до землі, про біль війни, про попередження людству про небезпеку тиранії. Ми випустили цей реліз буквально напередодні великої катастрофи. Тоді ми навіть не могли уявити, наскільки моторошно й буквально ці тексти зазвучать лише за кілька місяців.

Беня Стюарт

Коли 24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, для нас це був неймовірний шок і особистий удар. Адже це була не абстрактна геополітика з телевізійних новин — це була земля, яку ми пройшли пішки, міста, де ми пили каву, і друзі, які опинилися під бомбами. Я на той момент був у штаті Мен, Брат Гілл перебував в Огайо. Ми зв’язалися і зрозуміли: якщо ти роками називаєш свій проєкт ’альянсом’, то настає момент істини, коли ти мусиш підтвердити свої слова діями. Або ти збираєшся й допомагаєш, або всі твої пісні про солідарність — пусті балачки. Вибору не було. Ми мусили діяти.

Брат Гілл

Ми з нашою близькою подругою Емі Дак узялися за організацію благодійних концертів в Огайо. Бен повернувся з Мену, ми об’єднали сили й запустили серію виступів у чотирьох містах штату — Атенсі, Дейтоні, Коламбусі та Цинциннаті. Реакція наших земляків була приголомшливою. Люди в Огайо — прості, відкриті, сердечні — масово приходили на ці концерти, щоб підтримати Україну. Разом ми зібрали близько 40 000 доларів.

І ми не хотіли віддавати ці гроші якимось неповоротким бюрократичним фондам чи велетенським НУО, де половина суми розчиняється в адміністративних витратах. Ми самі закупили в Америці життєво необхідні тактичні медикаменти — турнікети, бандажі, кровоспинні засоби, польове спорядження — завантажили валізи й прилетіли до Європи, щоб особисто передати все це волонтерам і медикам для передової. Наші виступи в Польщі та Литві — це продовження цього ланцюга прямої людської підтримки: показати українцям, що в далеких Аппалачах є люди, які всім серцем уболівають за них і діють.

Аппалацьке банджо та народний спів солідарності з Україною
Аппалацьке банджо та народний спів солідарності з Україною
05

Музика як пряма дія: мова любові поза мовними бар’єрами

Інтерв’юер

Ви говорите про музику не просто як про мистецтво, а як про інструмент прямої комунікації. Чому ви взагалі творите музику в такий критичний час? Чи це внутрішня потреба, чи ви відчуваєте, що іншого виходу просто немає?

Брат Гілл

Для нас це єдино можливий спосіб існування. Ми буквально не вміємо жити без музики. Якщо ми вийдемо на вулицю й побачимо когось, хто вистукує ритм на барабані чи співає на розі, ми обов’язково підійдемо, дістанемо свої інструменти й почнемо підспівувати. Музика — це наш пульс.

А в такому проєкті, як SLAVALACHIA, музика стає універсальною мовою. Коли ми зустрілися з нашими українськими та білоруськими друзями, у нас не було вільної спільної розмовної мови. Звісно, більшість із них бодай трохи говорить англійською, ми намагалися вчити українські слова, але по-справжньому глибоке взаєморозуміння народжувалося тільки тоді, коли починали звучати інструменти. Музика не потребує перекладу. Вона передає любов, тривогу, надію та скорботу безпосередньо від серця до серця. Якщо музика може стати мовою любові й братерства між народами, розділеними океаном, то в цьому й полягає наш найвищий обов’язок.

Беня Стюарт

У цьому контексті музика набуває зовсім іншого, значно вагомішого сенсу. Ми з Братом Гіллом граємо все свідоме життя — змалку співали, опановували гітару, мандоліну. Творити музику заради самої музики, заради краси й насолоди — це прекрасно. Але коли довкола вирує війна, музика перетворюється на каталізатор співчуття.

На наших благодійних концертах в Огайо ми відчули це особливо гостро. Ми виходили на сцену не для того, щоб показати віртуозність чи розважити публіку. Наша мета полягала в тому, щоб інтегрувати кожного глядача в залі в спільне емоційне переживання. Люди приходили спантеличені, пригнічені жахливими новинами з Маріуполя чи Бучі. А народна пісня має унікальну властивість знімати відчуження. Вона об’єднує людей у спільній жалобі й водночас дає їм відчуття спільної сили, перетворюючи пасивний розпач на активну підтримку.

06

Пробудження глибинки: як Огайо відкриває для себе Україну

Інтерв’юер

Чи знала щось американська провінційна аудиторія про Україну до початку вторгнення? Як прості люди в Огайо реагували на ваші концерти, коли чули незвичні східноєвропейські пісні?

Брат Гілл

Будемо відвертими: переважна більшість людей у глибинці Огайо не мала жодного уявлення про Україну чи українську культуру. Це прості, працьовиті люди, які живуть своїми повсякденними клопотами й рідко замислюються про те, що діється на іншому кінці планети. Ми з Бенею давно займаємося низовим громадським активізмом в Атенсі та Дейтоні, реалізуємо різні локальні проєкти, тому нас там добре знають. І для багатьох наших земляків Україна та Білорусь уперше з’явилися на ментальній мапі саме завдяки проєкту SLAVALACHIA — через наші розповіді, публікації в соцмережах із поїздок та наш перший спільний альбом.

Тому, коли почалася велика війна, люди звернулися саме до нас. Вони бачили по телевізору кадри розбомблених міст і відчували нестерпне безсилля: ’Що ми можемо зробити звідси, з Огайо?’ І наші концерти дали їм конкретну можливість долучитися. Люди приходили слухати українські, білоруські та наші аппалацькі пісні, і це повертало їм суб’єктність. До того ж ми влаштовували тихі аукціони та благодійні лотереї: місцеві фермери, пекарі, власники кав’ярень, ремісники безкоштовно надавали свої товари й послуги, щоб зібрати кошти для України. Інші музиканти безкоштовно грали свої сети. Це об’єднало все суспільство.

Беня Стюарт

Американська культура взагалі схильна до певного географічного ізоляціонізму. Для багатьох американців усе, що знаходилося за залізною завісою, досі сприймається як якась недиференційована ’пострадянська’ сіра зона. Я й сам мушу чесно зізнатися: до знайомства з Бартом і Надзеєю я навіть не знав, що столиця Білорусі — Мінськ! Я нічогісінько не знав про тамтешній уклад і традиції. Саме тому можливість привезти Сержука Довгушева в Атенс стала для мене одкровенням.

Коли Сержук приїхав до нас в Огайо з колісною лірою, коли він почав співати старовинні епічні канти своїм потужним традиційним голосом — я бачив, як у людей у залі буквально в голові крутилися шестерні. Вони раптом усвідомили: це жива, неймовірно глибока, давня культура зі своєю самобутньою душею. Побачити живу людину, носія справжньої традиції, поспілкуватися з ним після виступу за чаркою — це змінює свідомість набагато сильніше, ніж десятки новинних сюжетів чи сухих лекцій. Цей культурний струм мусить текти в обидва боки, і для жителів Огайо це стало справжнім відкриттям.

Спільні виступи та культурний діалог американського й українського фольклору
Спільні виступи та культурний діалог американського й українського фольклору
07

Сила «ДахаБраха» та кристалізація нової української суб’єктності

Інтерв’юер

Сьогодні українська музика гучно звучить на світових фестивалях та майданчиках. Як ви бачите цей процес зсередини американського музичного середовища?

Брат Гілл

Зараз у світі відбувається неймовірний спалах зацікавленості українським мистецтвом, і це абсолютно заслужено. Я особисто — шалений, відданий шанувальник гурту «ДахаБраха». На мій погляд, це взагалі один із найгеніальніших музичних колективів сучасності на планеті. Минулого року ми мали величезну честь виступати з ними на одній сцені на фестивалі «Західфест» (Zaxidfest) в Україні, познайомилися з ними, трохи поспілкувалися за лаштунками. Я був закоханий у їхню музику й до того, але те, що вони роблять зараз — це щось неземне.

Коли після 24 лютого «ДахаБраха» приїхали в турне Сполученими Штатами, я поїхав на їхній концерт у Чикаго. У мене досі мурашки по шкірі біжать, коли я згадую ту енергетику в залі. Те, як вони використовують кожну секунду на сцені, щоб розповідати правду про геноцидну війну росії, показувати відеохроніку руйнувань і спрямовувати абсолютно всі зібрані кошти на допомогу своїй країні — це викликає безмежну повагу. Американці в залі плакали й аплодували стоячи. Це зразок того, чим має бути справжнє мистецтво в часи історичних випробувань.

Беня Стюарт

Це надзвичайно важливий момент кристалізації національної суб’єктності. Десятиліттями на Заході Україну сприймали крізь колоніальну імперську оптику — як щось розмите, ’радянське’ чи маргінальне. Тепер ця пострадянська плутанина остаточно спалена у вогні спротиву. Світ нарешті відкрив для себе самобутню, яскраву, горду й надзвичайно глибоку українську культуру, яка має тисячолітнє коріння і водночас творить найпередовіший сучасний саунд.

Для нас велика честь і привілей бути свідками цього духу часу (zeitgeist) і стояти поруч із нашими українськими колегами. Ми не просто граємо їхні пісні — ми разом записуємося, вчимося в них і робимо свій скромний внесок у те, щоб цей потужний голос звучав на повну силу по обидва боки Атлантики.

08

Білоруська рана: Сержук Довгушев та нерозривне братерство народів

Інтерв’юер

У вашому проєкті присутня сильна білоруська складова. Як ви осмислюєте нинішню трагедію Білорусі, враховуючи, що режим Лукашенка став співучасником агресії проти України?

Брат Гілл

Це відкрита рана, яка завдає нам невимовного болю. Сержук Довгушев — один із найвидатніших зберігачів білоруської традиційної культури, співзасновник нашого альянсу. І Сержук сьогодні перебуває у вимушеному вигнанні. Він не може ступити на землю Білорусі, тому що диктаторський режим Лукашенка кине його за ґрати за його пробілоруську, демократичну й антивоєнну позицію, як це сталося з тисячами найкращих людей країни після революції 2020 року.

Сержук глибоко переживає цю трагедію. Його друзі в Україні перебувають під обстрілами, його власна батьківщина захоплена диктатором, а поліські ліси та земля, де жили його предки, використовуються загарбниками як плацдарм для ракетних ударів. Для вільного білоруського народу це страшна ганьба і трагедія. І наш новий спільний альбом ’Three Gardens’, який ми записали разом із Сержуком, значною мірою просякнутий цим болем і пошуком порятунку.

Беня Стюарт

Для нас критично важливо зберегти й підкреслити це істинне, братерське єднання між вільними білорусами та українцями. Справжня Білорусь — це не мінська кремлівська маріонетка, яка віддає накази генералам. Справжня Білорусь живе в піснях Полісся, у спільнотах, які століттями ділили з українцями хліб, воду, ліси та пісні.

Мене кидає в дрож від однієї лише думки, що білоруських хлопців можуть насильно змусити перейти кордон і стріляти в українських братів. Це багаторівнева катастрофа. І саме тому наш альянс SLAVALACHIA має говорити про це вголос. Ми мусимо співати ці пісні, нагадувати світові про долю політв’язнів у Білорусі, підтримувати тих, хто бореться в підпіллі чи у вигнанні, і берегти той глибинний духовний союз народів, який диктатори марно намагаються знищити.

Енергетика традиційної олд-тайм музики на європейських сценах
Енергетика традиційної олд-тайм музики на європейських сценах
09

Співати українською: від транслітерації до кирилиці та лемківських пісень

Інтерв’юер

Ви не просто граєте спільні мелодії — ви самі співаєте українською на концертах! Як відбувався цей процес вивчення мови? Ви користувалися транскрипцією латинкою чи вже вільно читаєте кирилицею?

Беня Стюарт

О, це був справжній виклик! Нам неймовірно пощастило з наставниками, особливо з нашою партнеркою по SLAVALACHIA Марічкою Чічковою. Вона виявила колосальне терпіння, годинами розбираючи з нами кожну літеру та звук. На початках це була суцільна боротьба: ми записували тексти латинськими літерами, намагаючись фонетично імітувати звуки, навіть не завжди розуміючи синтаксис чи граматику окремих слів. Головне завдання було — навчитися видавати звуки так, щоб вони бодай приблизно нагадували оригінальну вимову.

LIVE1:00:06ТРУГ feat. ХАТНЄГРАННЯ - Tiriel, Чічкова, Lee - Fredra.61 - 13.02.2015 -Львівчерез: Марічка Чічкова

З того часу ми пройшли великий шлях. Зараз і я, і Брат Гілл вільно читаємо кирилицею. Наша розмовна українська поки що залишається базовою — під час цього туру ми весь час переміщаємося між Польщею та іншими країнами, тому важко повністю зануритися в мовне середовище — але у вокалі ми досягли відчутного прогресу.

Ми дуже ретельно шліфували артикуляцію, наприклад, у славетній пісні ’Ой у лузі червона калина’ та старовинних веснянках, і приємно чути, коли українці на концертах підходять і хвалять нашу вимову. А минулої зими я вивчив знамениту лемківську пісню ’Під облачком’, яку дуже люблять наші львівські друзі. Це неймовірно витончена, щемлива пісня, я давно мріяв її заспівати. Наші музиканти скинули мені оригінальний текст, і я розбирав кожну інтонацію. В українській мові є окремі звуки й буквосполучення, які для американського мовного апарату здаються майже неможливими, але ми наполегливо працюємо над цим уже майже три роки.

Брат Гілл

Тут важливо тримати баланс між прагненням до технічної досконалості та щирістю почуттів. Звісно, ти мусиш виявляти максимальну повагу до традиції й намагатися вимовляти слова якомога чистіше, але не можна затискатися в перфекціонізмі. Фольклор — це не стерильний іспит у консерваторії. Набагато важливіше вийти на сцену й заспівати цю пісню тут і зараз, вкладаючи всю свою душу, відкриваючи своє серце назустріч людям.

Коли ти співаєш пісню іншого народу під час його найтяжчої екзистенційної битви, це стає жестом солідарності. Ти кажеш: ’Я бачу вас. Я чую вас. Ваша культура для мене свята, і я готовий учитися, щоб підтримати ваш голос’. Кожен виступ, кожен концерт робить нас трохи ближчими до цієї традиції, і ми відчуваємо величезну вдячність за те, що українська спільнота так щедро ділиться з нами своїм скарбом.

10

Альбом «Three Gardens»: англомовне переосмислення та біль війни

Інтерв’юер

Розкажіть про новий альбом «Three Gardens», над яким ви зараз працюєте разом із Сержуком Довгушевим. Яка його концепція та які пісні до нього увійшли?

Брат Гілл

«Three Gardens» (’Три сади’) — це неймовірно інтимний, пронизливий запис, який зараз перебуває на стадії зведення та мастерингу й вийде восени 2022 року. Цей альбом народився безпосередньо з нашого болю після початку повномасштабного вторгнення. Це трикутник трьох культур: Аппалачів, України та Білорусі — три сади людського духу, які переплітаються попри війну й кордони.

Він містить старі аппалацькі балади, які так полюбили наші українські друзі, коли ми грали їх разом ночами в парках до п’ятої ранку; автентичні білоруські співи Сержука; а також нові композиції, написані нами вже під час війни як реакція на невимовне горе й руйнування.

Один із центральних треків альбому — це старовинна українська пісня, текст якої ми переклали англійською мовою. Її мелодика залишається на сто відсотків українською, архаїчною, модальною, але ми співаємо її англійською, щоб донести цю трагічну баладу до американського слухача. Це дуже похмура, щемлива історія з нашого спільного людського минулого, але вона резонує з сучасністю так гостро, що від неї перехоплює подих. Ми шукаємо нові творчі форми, аби традиція не консервувалася, а жила й промовляла до людей різними мовами.

Беня Стюарт

Цей альбом — це наше відкрите послання любові Україні. Для нас це був найважливіший терапевтичний механізм, спосіб не збожеволіти від горя й безвиході в перші місяці війни. Коли слова безсилі, музика дає змогу викричати біль. Ми сподіваємося, що коли «Three Gardens» вийде у світ, він стане ще одним міцним трансатлантичним каналом солідарності, який покаже людям в усьому світі, що боротьба за свободу й людяність не має кордонів.

11

Мандоліна, гітара та карпатське прозріння

Інтерв’юер

Перейдімо до інструментів. Чому саме такий акустичний набір? Чи використовуєте ви якусь електроніку або спеціальну апаратуру, і що для вас означає ваш вибір інструментів?

Беня Стюарт

На сцені ми принципово граємо повністю акустично. Ми обидва грали в різних інших гуртах, де використовувалася електроніка, синтезатори, педалі, ми зовсім не проти сучасних технологій. Але суть фольклорного досвіду полягає в тому, що ти можеш узяти інструмент у руки, вийти на полонину, в ліс, у підвал чи на вулицю — і творити музику де завгодно, без розетки чи кабелів.

Щодо мого головного інструмента — мандоліни — то тут сталася дивовижна історія. Я все життя був передусім гітаристом. Але під час нашої першої поїздки зі SLAVALACHIA в українські Карпати я відійшов від нашої компанії, піднявся вище на схил, щоб побути на самоті серед гір. І там мене раптом пронизало абсолютно чітке відчуття: я вже багато років підсвідомо мріяв грати на мандоліні, але постійно відкладав це з різних причин. Тієї миті в Карпатах я дав собі обіцянку негайно це виправити. Щойно я повернувся до Штатів — це було якраз напередодні початку пандемії ковіду — я придбав ту саму мандоліну, з якою подорожую зараз.

Вона стала фірмовим елементом нашого саунду. Цікаво, що в Україні й Польщі мандоліна досі сприймається як певна екзотика: нас постійно перепитують, що це за інструмент. Історично вона походить з Італії, а в американську музику увійшла завдяки революції блюграсу в 1960-х, коли Білл Монро показав усьому світові, наскільки драйвово й віртуозно вона може звучати. Але мандоліна має дивовижну властивість органічно почуватися в будь-якому контексті: вона ідеально лягає як у середньовічну європейську музику, так і в аппалацький олд-тайм. А під час цього туру ми грали багато українських народних танців разом із Мартою та Марічкою Чічковою, і для мене це була неймовірна школа: я навчився використовувати мандоліну не просто як мелодичний інструмент, а як потужний, пружний ритмічний рушій.

Брат Гілл

Я граю на акустичній гітарі з п’ятнадцяти років — більше половини свого життя. Але для мене гітара завжди була передусім інструментом супроводу мого голосу. Я співак за своєю природою: моя мама змалку виховувала мене в співі, і людський голос — це мій найперший і найголовніший інструмент.

Акустична гітара — це універсальний, багатоконтекстний інструмент. У будь-якому куточку планети ти знайдеш людину, яка може зіграти свої народні пісні на гітарі. В аппалацькій частині SLAVALACHIA гітара разом із мандоліною дає той самий фірмовий щільний, качаючий ритм. Нам, звісно, дуже бракує нашого банджоїста — п’ятиструнне банджо створює неповторну аппалацьку атмосферу — але обставини туру змусили нас виступати дуетом, і ми витискаємо з гітари та мандоліни максимум енергії.

Музиканти розповідають про низову культурну підтримку в Огайо
Музиканти розповідають про низову культурну підтримку в Огайо
12

Первісний пульс: ірландський боран та шаманські корені олд-тайму

Інтерв’юер

Брате Гілл, ви також граєте на рамковому барабані. Яке місце посідає перкусія в такій традиційній музиці?

Брат Гілл

Моє серце назавжди прив’язане до барабана, на якому я граю — це ірландський боран (bodhrán), традиційний рамковий барабан, на якому грають спеціальною двосторонньою паличкою — тіпером (cipín). Я постійно використовую його в нашому іншому аппалацькому проєкті «Hill Spirits».

Історія цього інструмента для мене надзвичайно глибока. У традиційній американській струнній музиці олд-тайму барабан свого часу був свідомо витіснений і стертий. А проте сто чи двісті років тому афроамериканські музиканти в складі ранніх струнних ансамблів грали саме тріадою: банджо, скрипка та барабан. Барабан прибрали, тому що він несе в собі занадто первісну, неконтрольовану енергію. Барабан — це найдавніший інструмент в історії людства. Він сягає язичницьких часів, шаманських практик, тому що ритм барабана — це буквальне відлуння першого звуку, який чує кожна людина у лоні матері: биття серця.

Коли ти створюєш новий фольклорний союз, як наш SLAVALACHIA, цей первісний пульс є незамінним. Він з’єднує нас із найдавнішою предківською пам’яттю будь-якого народу. Боран — це проста дерев’яна обичайка з натягнутою козячою шкірою, але в піснях війни, у військових баладах він дає відчуття важкої ходи, карбує непохитний ритм маршу й викликає духів предків. Мені подобається цей парадокс: ірландський інструмент об’єднує Аппалачі та Україну, тому що його мова старша за будь-які кордони.

Беня Стюарт

Водночас, хоча наживо ми граємо суто на акустиці, у студійній роботі ми не цураємося технологій. Наш альбом SLAVALACHIA записано в цифрі, ми використовуємо делікатну реверберацію, просторові ефекти затримки (delay), щоб розширити звучання. Але кожен звук, який ви чуєте на записі — це живий, органічний інструмент, зіграний руками. Ми беремо найкраще від цифрової епохи, зберігаючи чисту душу акустичної традиції.

13

Смартфон як польовий диктофон: від карпатських тостів до студійного треку

Інтерв’юер

Як ви фіксуєте та документуєте свою музику? Чи записуєте ви кожен живий концерт під час туру, чи концентруєтеся виключно на студійних альбомах?

Беня Стюарт

Записувати кожен концерт було б чудово, але ми — незалежні мандрівні музиканти, наші бюджети й технічні можливості обмежені. Те, що ми взагалі змогли записати повноформатний студійний альбом у Тернополі на Шпиталь Рекордс — це вже справжнє диво, яке стало можливим лише завдяки щедрості наших друзів, родин та жертводавців. І я безмежно пишаюся тим, що чотири з десяти треків альбому ми записали абсолютно наживо — всі разом грали й співали в одній студійній кімнаті. Ця колективна жива синергія має неповторну магію.

А в повсякденному житті нашою головною студією став звичайний смартфон. Ми з Братом Гіллом безперервно записуємо голосові нотатки, випадкові джеми, репетиції на телефони. Потім, під час нескінченних переїздів автобусами, поїздами чи літаками, ми вдягаємо навушники й годинами переслуховуємо ці терабайти сирого матеріалу. Серед десятків хвилин хаотичного шуму раптом виринає золотий самородок — дивовижна мелодійна фраза чи ритмічний злам. Буває, що через два роки ти відкриваєш старий запис джему з людьми, з якими вже давно не бачився, знаходиш цей діамант — і з нього народжується абсолютно нова повноцінна пісня.

Брат Гілл

Яскравий приклад — пісня на нашому новому альбомі «Three Gardens». Це традиційна поліська застільна пісня. Коли ми в серпні минулого року подорожували Карпатами, ми заїхали в колоритну місцеву колибу — ми жартома називали її ’карпатським Cracker Barrel’. Ми сиділи веселою компанією за довгим дерев’яним столом, цокали виделками й ножами по склянках, вистукували ритм, співали білоруських та українських приспівок і вигукували тости: ’Будьмо! Гей!’.

Я непомітно ввімкнув диктофон на телефоні й поклав його на стіл. А через дев’ять місяців, коли ми працювали над аранжуванням цієї пісні в студії, ми згадали про цей запис, вирізали шматочок того автентичного карпатського застілля — цокання скла, сміх, вигуки — і вставили його на початок треку. Хіба міг хтось уявити тієї літньої ночі в горах, що наш спонтанний тост стане інтро для альбому? У цьому й полягає диво сучасної цифрової епохи.

14

Священний вініл, Bandcamp та баланс цифрового й аналогового світів

Інтерв’юер

Сьогодні музична індустрія повністю підпорядкована стримінговим сервісам та алгоритмам. Як ви ставитеся до фізичних носіїв — вінілу, компакт-дисків — і яким бачите поширення своєї музики?

Брат Гілл

Для мене платформа Bandcamp — це справжній острівець свободи, вільна республіка для незалежних артистів. Особливо їхні акції ’Bandcamp Friday’, коли вони не беруть жодної комісії, і весь виторг іде безпосередньо музикантам. Це чудовий інструмент.

Але якщо говорити про фізичні носії — моє серце належить вінілу. Звісно, на компакт-дисках ми виросли. Я народився на початку 1990-х, і моє життя назавжди змінилося, коли я підлітком купив альбоми Radiohead ’Kid A’ та ’Amnesiac’ на CD. Але CD зараз відходять у минуле, у багатьох навіть немає програвачів. Проте обкладинка, оформлення, буклет — це візуальний код альбому, справжня книга, яку ти мусиш тримати в руках.

А вініл — це щось священне. Це як коли Мойсей піднявся на гору Синай, отримав одкровення від Бога, висік його на кам’яних скрижалях і спустив до людей. Ніщо у світі музики не зрівняється з вініловою платівкою. Ти береш своє натхнення, свій піт, кров, сльози, записуєш це у фізичні канавки на вінілі — і цей артефакт переживе тебе. Він переживе твоїх дітей і онуків! Ми обов’язково випустимо і SLAVALACHIA, і «Three Gardens» на вінілі, щоб наші нащадки через пів століття могли взяти платівку в руки, опустити голку й почути цей живий звук людської солідарності.

Беня Стюарт

Тут криється дивовижний парадокс нашого часу. З одного боку, цифрові технології дарують нам безпрецедентну швидкість солідарності. Коли розпочалося вторгнення, ми змогли випустити наш альбом SLAVALACHIA в мережу за лічені години. Нам не треба було чекати пів року на фабричне виготовлення накладу: ми натиснули кнопку — і люди в Празі, Камбоджі, Південній Африці, Україні та Огайо одночасно слухали ці пісні й переказували кошти на медикаменти. Це колосальна сила.

Але з іншого боку, людська душа завжди прагне відчутного дотику. Музика народжується з дотику пучок до струн, з удару по шкірі барабана, з дихання в повітрі. Тому ми прагнемо знайти гармонійний баланс: використовувати силу глобальної цифрової мережі для порятунку життів тут і зараз, але назавжди закарбувати пам’ять про цей подвиг у вічних, матеріальних артефактах культури.

Фольклорний альянс SLAVALACHIA як прояв щирої братерської солідарності
Фольклорний альянс SLAVALACHIA як прояв щирої братерської солідарності

Факти, поняття і контекст мережі

Гнізда КОРІННЯ у цьому матеріалі
  • T20 Культурний фронт — Українська культура має бути представлена всюди — але музиканти невиїзні, а «культурний фронт» хтось заканцелив. Голоси сходяться: культура…
  • T18 Війна як саундтрек — Музика, що роками шукала себе, раптом стала саундтреком Бучі; вибухи Харкова — матеріалом симфонії; мінімал — жанром виживання. Голоси…
  • T76 Музика як потреба: щоб не зійти з глузду — Не вибір, а «спосіб не зійти з глузду»: те, що в людині сидить, треба викинути. Гості згадують пів року без музики, після якого вона все…
  • T07 Традиція в крові — «ДНК не викинеш»: етноспів пробуджує дитячі спогади, бабусині пісні звучать у генетичній пам'яті. Контрапункт — ті, хто «викупив смак»…
Автор

Д-р Мирослав Трофимук

Народився у Львові. Дизайнер, режисер, музикант, дослідник, засновник ZEMLA STUDIO. Магістр класичної філології та цифрового маркетингу, кандидат наук з історії української літератури. Член Національної спілки журналістів України. Від 2022-го веде авторську аудіопрограму CENTRUM MUNDI на Польському радіо для України, продовжуючи те саме дослідження сучасної музичної сцени України та Польщі.

Повне біо →

Далі по мережі

Усі 16 →