Вступний контекст і підготовка до концерту
Проєкт «MULTIPLE NATURES» (MULNA) — це експериментальне електроакустичне тріо, створене італійським саунд-дизайнером і дослідником просторового звуку Лоренцо Бруші, програмістом і саунд-артистом Юрієм Булкою та медіадослідником і музикантом Мирославом Трофимуком (АЙКТРОНЕР). Народжений із серії імпровізаційних сесій у Кракові (зокрема на фестивалі Audio Art) та Флоренції, колектив зосереджений на спонтанній електроакустичній взаємодії, алгоритмічній дифузії звуку та переосмисленні фізичного простору як активного акустичного тіла.
Ця відеодокументація фіксує репетиційний процес напередодні виступу за участі команди звукоінженерів — Франко та Франческо. Вона наочно розкриває внутрішню кухню підготовки складного багатоканального перформансу: від практичного узгодження таймінгу та мікрофонного балансу до ґрунтовних естетичних дискусій щодо психоакустики, сприйняття просторових міток і меж індивідуального самовираження в ансамблі.

Отже, що в нас за розкладом на сьогодні? Потрібно звіритися з тим, куди ми йдемо ввечері, — там у листі йшлося про організаційну зустріч.
Так, це скоріше установча зустріч безпосередньо перед концертом, де ми маємо детально обговорити регламент і весь сетап виступу. Тому, напевно, ми підемо разом.
Я точно піду, і ти теж там будеш. А скільки часу ти плануєш там провести сьогодні?
Важко сказати наперед, тому що там спочатку запланована лекція. А скільки взагалі може тривати академічна лекція? Хтозна, як піде дискусія! Але я думаю, що зараз нам краще просто зіграти перший трек, а вже потім перемикатися на обговорення. Головне правило для цього фрагмента: мелодія — це ключове слово. Домовилися?
Так, мелодія як орієнтир руху. Давайте розпочнемо прогін.
Музиканти розпочинають перший репетиційний фрагмент: у простір залу повільно входять синтетичні текстури, резонансні низькочастотні коливання та мікротонові скрипкові партії, що поступово нашаровуються на аналоговий шум.
Як воно звучало на вході — не занадто гучно?
Угу, рівень був на межі. Давайте спробуємо ще раз із самого початку.
Перепрошую, одну мить! Нам потрібно точніше відрегулювати чутливість цього мікрофона, щоб уникнути перевантаження та паразитних шумів у тракті. Чи можемо стартувати заново?
Гаразд, тепер сигнал стабільний. Поїхали!
Просторова дифузія проти статичної локалізації
Після розгорнутого імпровізаційного відтинку тривалістю понад десять хвилин, де взаємодія електроніки та живих акустичних інструментів заповнювала весь зал, музиканти зупиняються, щоб проаналізувати поведінку звукової хвилі у просторі та роботу акустичної системи.
Ну що ж... На мою думку, звучить дуже переконливо. Проте було б надзвичайно важливо чітко вирішити, у які саме моменти звук повинен бути жорстко локалізований у конкретному точковому динаміку, а коли він має розкриватися на весь навколишній обʼєм залу. Ось у чому головна проблема. Мені подобається чітка просторова визначеність окремого джерела, але якщо тримати таку безкомпромісну індивідуальну привʼязку протягом сорока пʼяти хвилин поспіль, це почне відверто втомлювати слухача. Саме тому я порушую це питання.

Франко мене прекрасно зрозуміє. Франко, якщо ми зможемо маршрутизувати аудіо так, як пропонує Франческо... Зараз у нас є чотири окремі виконавські потоки, чотири індивідуальні точки, але за потреби ми маємо розгортати їх у суцільне стерео- або квадрофонічне поле, що охоплює всю залу. Тобто нам потрібні дві прості моделі поведінки звуку, які ми зможемо чергувати.
Саме так! Точно, саме це дасть потрібну динаміку.
Це було б чудово. Бо той сетап, який ми щойно відіграли, демонструє дві крайнощі: або звук гранично сфокусований і проаркульований у конкретній географічній точці сцени, або він перетворюється на тотальний ембієнт. Як на мене, прогін не був перевантаженим — навпаки, все прозвучало надзвичайно тонко, вивірено. А все тому, що ми свідомо використали психоакустичний маркер — звуковий ярлик (label).
Психоакустика звукових ярликів та технічні збої
Ви навіть не уявляєте, наскільки потужним інструментом є створення такого ментального ярлика у свідомості слухача! Мінімалістична присутність звукового сигналу набуває колосальної ваги. Принаймні для мого сприйняття це фундаментальна річ: коли звук гармонійно чи тембрально чітко окреслений, ви отримуєте виразний просторовий обʼєкт. Наш сет, безумовно, був політональним, але за характером сприйняття він тяжіє скоріше до чисто тембральної визначеності.
Знаєте що? Мабуть, я зараз перезавантажу компʼютер. Учора аудіоінтерфейс постійно відвалювався, звук довільно зникав... Самі розумієте: спершу просідає студійний звук, потім гасне проєктор, а в підсумку вибиває всю систему. Можливо, це проблеми з напругою в мережі, тому краще перестрахуватися і зробити чистий рестарт прямо зараз.

Уроки краківських сесій: баланс ансамблю та відповідальність соліста
Але якщо повернутися до того, що ми робили під час сесій у Кракові, там виявилася одна серйозна проблема: Юрій у багатьох ключових моментах просто випадав із загального полотна. Його партія звучала напрочуд невиразно, слабко й кволо. У таких умовах музикант мусить або повністю перевинайти свій підхід, або суттєво форсувати свою присутність у міксі. Ні, справді! Через це виступ фактично перетворювався на дует між мною та тобою, а дуже часто я взагалі залишався грати на самоті. Ось у чому полягала заковика.
Зрозуміло, що виникали технічні негаразди, це можна зрозуміти. Проте відчувалося, що це не тільки моя проблема — це питання того, як ми ухвалюємо рішення всередині форми. Саме для цього життєво необхідні чіткі атрибути та звукові ярлики. Адже в певний момент спільна гра не може зводитися до того, що ти робиш сам по собі, коли залишаєшся наодинці з інструментом. Інакше який сенс збиратися разом? Тоді простіше виступати сольно. Те саме, зрештою, стосується й мене.
Але для мене сольний режим насправді значно простіший психологічно. Коли я працюю сам, я використовую вже добре знайомий мені набір інструментів, вибудовую власну естетику. А тут наше головне завдання — знайти такий спільний стан, таку ситуацію взаємодії, де кожен учасник почуватиметься вільно й комфортно.
Якщо вдумливо вслухатися, то під час вдалої ансамблевої імпровізації ти відчуваєш те саме, що й під час самостійної гри, тільки цей стан помножений на синергію партнерів — він ніби підсилений у кілька разів.

Звуковий архів як первісні джунглі: від Kyma до живої інтуїції
Так, але візьмімо мій приклад: зараз я використовую базу даних семплів, до якої не торкався понад три роки! Навіть не знаю, чому саме так склалося, але з якихось причин у кожному окремому виступі чи дроні я обовʼязково витягую записи звуків тварин, оброблених крізь арфу в Німеччині. Я використовую їх повсякчас, особливо коли домінують струнні текстури або старі звукові патчі. Для мене це перетворилося на величезний архів, у якому я іноді сам перестаю орієнтуватися.
І мені насправді надзвичайно подобається цей стан! Я відкриваю цей масив і відчуваю себе загубленим. Я згадую, як свого часу створював ці складні конфігурації у середовищі Kyma та в Pro Tools... Там були збудовані настільки запаморочливі алгоритмічні ланцюги, що сьогодні я б нізащо в житті не наважився повторити це знову! Тому перебувати всередині такого матеріалу — все одно що блукати густими первісними джунглями, досліджуючи все, на що випадково натрапиш.
Зараз я поступово починаю пригадувати логіку цих звуків, ситуація значно краща, ніж рік тому. Я знаю контури свого матеріалу, але не контролюю його до кінця — і це відчуття напівневідомості приносить мені щире задоволення. До того ж тут є масив свіжих тембрів, які я ніколи раніше не задіював у повноцінних студійних проєктах. Матеріалу настільки багато, що мені цього цілком достатньо: у мене немає жодного бажання опановувати зараз новий інструмент.
Ти маєш рацію щодо зон комфорту, але для мене це принципово інший вимір. В інших моїх колабораціях подібне просто неможливе: у роботі з Франческо ми спираємося виключно на обробку живого людського голосу; у проєктах зі струнним квартетом грають академічні музиканти, а я займаюся лише саунд-продюсуванням та просторовою дифузією. Тому MULNA для мене — це щаслива нагода вивільнити матеріал, який роками лежав без руху й не знаходив свого втілення.
Тут я можу свідомо дисциплінувати процес спонтанного пошуку. Дуже часто я відкриваю тембр безпосередньо в момент виступу — я не маю уявлення, що вирине з акустичної системи в наступну секунду, і мушу реагувати миттєво, коригуючи параметри на ходу. Естетично мене абсолютно захоплює ця непевність, якої я позбавлений у будь-якому іншому професійному контексті.

Ергономіка звукового жесту: метакомпозиція та критика «Less is More»
Я теж не виходив на сцену близько року, може, трохи менше. І те, що я робив раніше, було для мене перевіреною, безпечною територією. Я чітко знав: якщо зрізати верхи фільтром низьких частот (low-pass filter) і затриматися на мʼякій синтетичній підкладці, виникне спокійний, красивий ландшафт. У такій ситуації ти маєш повний контроль над звуком.
Кожен має власний шлях до звуку. Але поглянь, як я зараз працюю з матеріалом: я маніпулюю фактично лише висотою тону (pitch), реверберацією та рівнями фейдерів. Тобто користуюся тим самим арсеналом, який доступний виконавцю на звичайному акустичному інструменті. Свого часу під час реалізації проєкту Dante я розгортав багатоканальний Pro Tools безпосередньо на сцені, бо мені була критично важлива надточна дискретизація просторових координат.
Але сьогодні, коли я відкриваю такі прості цифрові станції, як Ableton Live чи Logic, я свідомо обмежуюся елементарними операціями — тими самими, які я робив би на гітарі: зіграти гучніше, зробити звук тихішим, підтягнути або опустити висоту тону. Я навіть уникаю використання складних MIDI-контролерів. Мені значно ближче відчуття повільного, зосередженого фізичного руху фейдера на мікшері, ніж миготіння кнопок чи енкодерів.
Парадоксально говорити так про сучасне програмне забезпечення, покликане начебто все «спрощувати». Та куди вже більше спрощувати? Все й так гранично прозоро, адже я спираюся на власні заздалегідь підготовлені звукові сутності. На відміну від модулярщиків чи алгоритмічних програмістів, я не займаюся генерацією первинного звуку в реальному часі. Мій метод — це скоріше метакомпозиція: структуризація готових звукових обʼєктів у фізичному просторі.
Іноді я почуваюся дещо незграбним, бо звикаю ретельно зважувати кожен жест перед тим, як його виконати, хоча самі елементи партитури вже визначені наперед. Тому формула «less is more» (менше означає більше) дуже відносна: усе залежить від конкретного задуму. Мінімалізм виправданий далеко не завжди. Коли ви займаєтеся справжнім акустичним дослідженням, штучне самообмеження може зіграти злий жарт і збіднити звукову палітру.
Поліморфна щільність і фінальний акорд
Я також розмірковую над тим, чи варто взагалі виводити екран ноутбука на проєкцію. Часто, коли я граю наживо, візуальний інтерфейс транслюється для публіки, але тут я не певен, що це потрібно. Що скажете? Зіграємо ще один дубль — але зробимо його максимально поліморфним, по-справжньому щільним і неперервним за фактурою?
Тільки без перетворення на танцювальний трек! Щільний — так, але не танцювальний.
Звісно, ніяких танців! Винятково поліморфна звукова маса.
Тріо занурюється у фінальну репетиційну імпровізацію: звуковий потік стає надзвичайно щільним, нашаровуючи дисонуючі шуми, гранулярні метаморфози та глибокий суббас у неперервний акустичний вихор.
Оце так! Чудова робота, друзі!
Цей варіант із погляду форми значно складніший, але мені він дуже подобається!
Так, поліморфна структура тут спрацювала ідеально. І коли ми перенесемо це на повну багатоканальну систему в залі з публікою, просторовий ефект буде ще переконливішим.
Безумовно! На багатоканальній системі всі ці мікрошари розкриються на повну силу.

- Лоренцо Бруші [особа]Філософ музики, ШІ. · Лоренцо Бруші: Акустична архітектура, динамічні простори та штучний…
- MULNA (Multiple Natures) [гурт / проєкт]MULNA (Multiple Natures) — музичне тріо, що постало зі співпраці Мірека Трофимука (СЕО Zemla Studio, музичний куратор і музикант з України), Лоренцо Бруші (італійський композитор, філософ…
- Юрій Булка [особа]https://commons.wikimedia.org/wiki/File: Yury_Bulka_on_Lviv_High_Castle.jpg Юрій Булка – народився 1990 року у Львові. Завдяки батькам, змалку полюбив музику. У 1997 вступив до Львівської… · Юрій Булка про програмування музики, Super Collider і алгоритмічну…
- Pro Tools [інструмент / технологія]інструмент / технологія (США). Мапа КОРІННЯ (1 розмова) · Centrum Mundi — Нічний репортаж: Едвард Сєліцький та Барбара…
- Фестиваль Audio Art [фестиваль]фестиваль. Контекст: «Muzyka Centrum», Краків. Мапа КОРІННЯ (2 розмови) · Centrum Mundi — CXIX — АЙКТРОНЕР: Україна була переповнена російською…
- Logic [інструмент / технологія]DAW, найкраща для кіномузики. · Centrum Mundi — XLIII — Виконавець проти композитора та музика без…
- DSP [інструмент / технологія]інструмент / технологія. матеріали Клубу Т.А.М. / Centrum Mundi · Centrum Mundi — CXVII — УКРАЇНСЬКА МУЗИЧНА ІНЖЕНЕРІЯ: Костянтин Лобанов





