Брендинг Лисого

Мій батько був із тих, хто лишав слід у кожному, кого зустрічав. Він не був людиною, яка проходить непоміченою. Не був тим, кого звинувачують у «невизначеності». Не був чоловіком, від якого часто чуєш «я не певен» або «можливо». Він жив життям пристрасної залученості в усе, що робив, — від купівлі продуктів у супермаркеті до вибору швидкості вібрато. Він бачив речі або чорними, або білими, без місця посередині, і ця переконаність прозирала в кожній дії його життя і, звісно, у його надзвичайному музикуванні. Для нього іншого шляху не було.

Він був людиною крайнощів: одного дня міг бути
найщедрішою людиною у світі, а наступного — найскупішою.
Одного дня найлегшим у спілкуванні, наступного — найстрашнішим! Одного дня найсентиментальнішим, наступного — найнетерпимішим. ОКРІМ фальшивої інтонації. До поганого строю він був НЕЗМІННО нетерпимий — ай, ай, айййй!

Особливо суворим він був до себе, і саме це ставлення й муштра, як ми всі відчували, готували нас до найтяжчих випробувань — концертів, конкурсів, прослуховувань. Він пильнував, щоб ніхто ніколи, ніколи не розбестився, і тримав тебе в постійній напрузі.

Він був передбачуваний у своїй непередбачуваності. Він мав силу спілкування через свою скрипку, яку годі визначити чи, тим паче, навчити. Дар, що сягав у глибини людських душ.

Його багаторічна праця засновника й директора Академії, на щастя, дістала змогу тривати — крізь подеколи незручний, але зрештою успішний шлях.

Мало хто мав би терпіння й волю розгадати головоломку батькового розуму — хіба той, хто добре його знав, захоплювався ним і любив.

Виклик

уся глобальна ідея бути митцем полягає в тому, щоб дати
митцеві бути вільним і виражати себе

технічна досконалість дуже важлива, але не менш важлива
й інша частина — інтерпретація
і відчуття стилю

спадщину ми не маємо права забувати, і треба завжди винаходити
якийсь трюк, щось нове, що зараз дуже
у моді

техніка має бути бездоганною, має бути дуже доброю,
але це не все,
ми маємо грати Бетговена так, як грали всі найбільші бетговеністи
минулого, додаючи, звісно, і власне відчуття,
але відчуття стилю втрачати не можна

…фрески, картини, архітектура — усе це повʼязане з музикою,
яку ми весь час творимо.
Ми не маємо права забувати цього як частини нашої культури, освіти й чуття