ZEMLA.STUDIO
інтердисциплінарні та дослідницькі проєкти
Eng/Ukr
linktree
Журнал / Plastic Trees Garden
PLASTIC TREES GARDEN27 хв читання

Ніколаєнко про плівкові лупи, модульні синтезатори і власний лейбл

01

Ніколаєнко про мотивацію, початок і те, чого він шукає в музиці

Інтерв’юер

Привіт. Класно, що ми знімаємо в кінотеатрі, який називається «Кіно Київ» і несподівано розташований у Кракові.

Ніколаєнко

На секунду можна уявити, що ми зустрілися в Києві.

Інтерв’юер

[сміється] Так. Зазвичай моє перше запитання до музиканта — про мотивацію, бо це найважливіше. Де ти шукаєш мотивацію?

Ніколаєнко

Це перше запитання? Ну, воно складне, я не знаю, звідки вона береться. Це наче потік, і ти нічого з цим не зробиш. Просто якщо нічого не робиш — стає нудно. А коли весь час робиш те, чим захоплений, — усе, ти вже не можеш цього не робити. Отак воно.

Інтерв’юер

Як почалася ця «пригода»? З чого все почалося?

Ніколаєнко

Моя особиста музична пригода почалася з радіо. Пам’ятаю, у дитинстві слухав якусь музику, а десь у чотирнадцять почав слухати електроніку на радіо. Це була місцева дніпровська мережа «Радіомікс», де по п’ятницях і суботах грали Топольський і резиденти дніпровських нічних клубів. Саме тоді я познайомився з електронною музикою. Я не розумів, що це, але мені дуже подобалося. А потім почав слухати більше, більше і більше. Це було десь у 1996-му чи щось таке.

Інтерв’юер

Я тебе дуже добре розумію, у мене була схожа ситуація. Пам’ятаю, як засинав під транс. Радіо було ввімкнене постійно, і терміна «транс» я теж не знав. Потім випадково сталося так, що в нашому районі була компанія людей, які влаштовували транс-вечірки у Львові. І якось воно понеслося. А що було далі? Ти зацікавився електронікою і почав копати глибше?

Ніколаєнко

Я почав збирати касети і мікси, а потім, у 2001-му, почав збирати платівки. І того ж 2001-го почав грати як діджей у клубі, чиї мікси до того слухав по радіо. А потім, десь наприкінці 2000-х, я трохи втомився слухати лише танцювальну й електронну музику, і один мій друг записав мені дещо — так тоді було: люди обмінювалися mp3-дисками. І там я знайшов Яна Єлінека, Oval. І в мене було те саме відчуття, що й тоді, коли я почав слухати електроніку. Мовляв: «Ого, що це, я не розумію», — і я просто змістив фокус у той бік. А 2006-го в мене був перший лайв як музиканта. Це було в Києві, на [нерозбірливо 04:42] чи на фестивалі Next Sound, не пам’ятаю.

Інтерв’юер

Тобто це доволі небезпечно — зміститися з безпечної зони танцювальної музики в таку невідому область.

Ніколаєнко

Ну, через якийсь час стає нудно, і ти розумієш, що з’являється щось цікавіше. Отак. І тоді ти в це занурюєшся. Дедалі глибше. Можливо, коли я тільки почав слухати електронну музику, я шукав у ній те, що маю тепер.

Інтерв’юер

А до чого ти дійшов тепер?

Ніколаєнко

Ну, тепер я точно розумію, що роблю. Коли я тільки починав робити музику, я не дуже розумів, що роблю і чого хочу. А тепер я точно знаю, чого хочу, і це дуже приємне усвідомлення.

02

Про софт, плівку як інструмент і ноту ностальгії в його треках

Інтерв’юер

Ти почав з комп’ютера, очевидно?

Ніколаєнко

Так, саме так.

Інтерв’юер

Яким софтом користувався?

Ніколаєнко

Це був Reason, у ньому були класні семплери, у яких можна було робити класні лупи. Семплерів можна було мати скільки завгодно, і в кожному вибрати семпл і зробити луп. І взагалі, пам’ятаю, це був добрий софт.

Інтерв’юер

Так, усі з нього починали. А я пішов простішим шляхом: спершу користувався Fruity Loops.

Ніколаєнко

Так, Fruity Loops, але там було легше робити радше танцювальну музику. Я не знав, як зробити її інструментами щось складніше.

Інтерв’юер

Пам’ятаю, що я починав з першої версії. Вона виглядала як перехідна версія трекера: там були такі крапочки. І працювала вона фактично як трекер. Тому поводилася не так, як пізніші версії. Були баги, іноді звук якось зависав, тягнувся й тривав вічно, і це створювало всілякі дивні експерименти, а нашарування було таке цікаве. Яким був твій наступний крок геть від комп’ютерів?

Ніколаєнко

Я десь по дорозі зрозумів, що не можу відтворити на комп’ютері той звук, який хочу, і для цього мені потрібні касети. У мене був ще й VHS-магнітофон — теж добрий інструмент. Мені треба було досягти певного звучання, і зробити це я міг лише касетами. У мене вже були звичайний касетник, VHS-рекордер і мінікасетник. Я міг записати кожен трек на плівку, потім назад у трекер — і тоді зрозумів, що вже досягаю того, чого хочу. І так, крок за кроком, я зрозумів, що комп’ютер мені не потрібен. Тобто я хочу контролювати весь процес вручну, керувати всім руками.

Інтерв’юер

Плівка була просто інструментом, який трапився під рукою, чи ти вибудував її образ через якісь її звукові властивості?

Ніколаєнко

Загалом я люблю фільми, зняті на плівку. Вони якісно інакші, ніж зняті на цифрову камеру. Сьогодні люди все одно ще знімають на плівку. Якщо раніше плівка була обов’язковою — тобто без неї не можна було зняти кіно, — то тепер це просто специфічний інструмент для досягнення певної якості картинки. У музиці для мене так само: я використовую її як інструмент для досягнення певної якості звуку.

Інтерв’юер

Тобто це про ностальгію?

Ніколаєнко

Може, це ностальгія. По-перше, мені просто подобається це робити, а по-друге чи по-третє — воно просто так виходить, що звучить ностальгійно. Виходить, що звучить як шматки якихось, можливо, вигаданих чи фантомних спогадів. Тобто в цього така якість звуку.

Інтерв’юер

Я бачив, що в тебе багато цікавих алюзій на пам’ять і якусь археологію. Чому так?

Ніколаєнко

Це мені так само незрозуміло, як і мотивація. Тобто воно звідкись береться [усміхається], і я не знаю чому. Мені просто дуже подобається.

03

Про модульні синтезатори і баланс між студійною роботою та живими виступами

Інтерв’юер

А що з модульними синтезаторами? Який у тебе з ними досвід?

Ніколаєнко

Так, я використовую модульні синтезатори саме для того, щоб створювати ці «лупи». Тобто чистий звук тих самих секвенцій, які я роблю, — ти був на концерті й чув їх наживо, це теж добре, але чогось бракує. А коли вони записані певним чином на плівку — ось тоді вони звучать інакше. По-перше, у [нерозбірливо 11:30] рекордера дуже класні преампи — це теж чинник. А далі — сама плівка. Але просто взяти модульний синтезатор і грати наживо… Раніше я так робив, але тепер це вже не те, що мені подобається. Цікавіше записувати і приємніше грати наживо з плівки. А в студії — так, це студійний інструмент, і на сцену я його не братиму.

Інтерв’юер

А він достатньо великий, щоб його виносити?

Ніколаєнко

Ну, є таке, але… Heinali приїхав із модульним синтезатором. Та й мої інструменти теж не надто легкі [усміхається], і возити їх — та ще «пригода». Але під «студійним інструментом» я маю на увазі, що я як артист не можу вийти з ним на сцену. Для мене це суто студійний інструмент для створення секвенцій і запису лупів на плівку. Бо без цього сам звук мене не задовольняє.

Інтерв’юер

Тобто в тебе є чіткий поділ між лайвом і студією? Лайв — це продовження студійної роботи, чи з ним може статися щось несподіване?

Ніколаєнко

Це цікаво. Учора один з відвідувачів сказав мені, що це було схоже на діджей-сет — наче я зіграв діджей-сет із лупів. По суті, так і є, і мені це подобається. Мені подобається, що в мене є ці лупи, вони вже відібрані, бо коли я їх створюю, лишаю тільки ті, які мені справді подобаються. Якщо луп не подобається — переписую, доки не вийде така класна річ. І так вони накопичуються, я їх каталогізую, а потім добираю ті, що пасують одне до одного. Можу взяти, наприклад, десять і зробити з них трек. Так я зробив свої останні альбоми.

Інтерв’юер

Тобто це фактично щось на кшталт пам’яті? Ці короткі уривки зараз спадають на думку, тим паче що модульний синтезатор — річ некерована, ніколи не знаєш, що станеться. Записуєш один раз і повернутися до цього вже не можеш, так?

Ніколаєнко

Ні. Я можу просто зберегти це й потім грати наживо. Це захопливо.

04

Про студійну роботу, живі виступи і співпрацю

Інтерв’юер

А що з технічними аспектами плівки — вона теж «забиває» матеріал? Як ти з нею поводишся? Бо це доволі вразливий матеріал, який легко пошкодити.

Ніколаєнко

Ні, є якісні плівки, і є спеціальний набір для створення лупів із дуже міцною плівкою. Вона так просто не порветься, якщо ти не захочеш порвати її навмисне. [усміхається] Тож вона доволі витривала. І тримати її треба подалі від магнітів, очевидно. [обидва усміхаються].

Інтерв’юер

Це насправді дуже традиційний спосіб роботи.

Ніколаєнко

Власне, так. Бо саме так люди робили музику в 1960-х і 1970-х. BBC Radiophonic Workshop, наприклад, — це був їхній хліб.

Інтерв’юер

Так, а ще експериментальна студія Польського радіо, якої, на жаль, уже немає, це був [нерозбірливо 15:46]. Ти колись знав цю історію?

Ніколаєнко

Так, знав. Мене це завжди зачаровувало, я хотів спробувати повторити цю техніку. І тепер не можу зупинитися. [усміхається]

Інтерв’юер

Але ти теж починав із басу й нарізання окремих лупів, іншого матеріалу?

Ніколаєнко

Ні, не з чужого матеріалу, лише зі свого. Просто записуєш своє. Є багато замальовок, які створюєш на синтезаторі і які звучать як поп. А потім, коли робиш із них луп, воно вже так не звучить, і луп можна програвати на різних швидкостях. Багато з того, що я грав, було не на оригінальній швидкості — сповільнення було майже всюди.

Інтерв’юер

Звук поводиться інакше, якщо спотворювати його цифрою і плівкою? Різниця є?

Ніколаєнко

Справді є.

Інтерв’юер

Скільки ретро й ностальгії за 1960-ми чи 1970-ми присутньо у твоїй роботі? Наскільки це пов’язано з історією, архітектурою й мистецтвом того часу?

Ніколаєнко

Як я казав, це не головна мета. Воно звучить ностальгійно, але створюється не для того, щоб так звучати. Тому раніше я через цю тему дуже страждав: думав, що з 1960-х до 1990-х був золотий період музики. Тепер я передумав, бо й сьогодні можна створити щось нове, що звучить цікаво. Прикладів багато в тому ж Unsound. Я більше не робитиму таких заяв, ніби я намагаюся повернути ретроестетику. Радше я просто роблю те, що мені подобається. А як це сприймають — інша річ.

Інтерв’юер

Тобто ностальгії немає і немає бажання реконструювати якісь втрачені елементи часу? Якщо говорити про пострадянський контекст…

Ніколаєнко

Ні, з радянським контекстом не пов’язано взагалі нічого. Принаймні в моїй роботі.

05

Про себе як видавця і підводні течії цього бізнесу

Інтерв’юер

А що щодо тебе як видавця? Бо це певною мірою добір артефактів — пошук музики для свого лейблу. Знову ж таки: якою була твоя мотивація створити лейбл і як ти добираєш музику?

Ніколаєнко

Пам’ятаю, що створив лейбл із метою просто спробувати, що це таке. Було цікаво видати платівку, потім звідкись з’явилося бажання — і воно пішло далі й далі. Було цікаво створити певну сцену чи клуб, де можна зібрати артистів, які звучать схоже. Тобто якщо взяти той самий [нерозбірливо 20:21], там можна почути дуже різну музику. Я хотів зробити це рівнішим, щоб усі артисти були схожі. Наче це одна людина видає під різними псевдонімами. І я досі так добираю артистів. Ніби альтер-еґо. [сміється].

Інтерв’юер

Звучить як Gondwana Records — лейбл, на який я нещодавно натрапив. Це вони видають Portico Quartet, Hania Rani тощо. Мені здалося, що вони працюють за схожим принципом. Певною мірою це зручно, бо ти точно знаєш, що це агенція, з якою можна працювати і запрошувати артистів для своєї аудиторії. Тобто твій лейбл — це такий магніт, що створює спільноту?

Ніколаєнко

Так, можна й так сказати.

Інтерв’юер

І це працює?

Ніколаєнко

Схоже, працює, так. Є релізи, є дистрибуція, є артисти, по суті. Усе працює.

Інтерв’юер

Було важко почати це будувати? Які тут підводні течії?

Ніколаєнко

PayPal і те, що він досі недоступний в Україні. З Bandcamp не можна вивести гроші. Тобто проблема і в PayPal, і в Bandcamp. Я не знаю, як її вирішити. Я бачив, що проблема в тому, що Україна в якомусь чорному списку в США. Разом з іншими країнами, як-от Афганістан. І я не знаю, як із цього чорного списку вийти і що Україна має для цього зробити. Думаю, це допомогло б не лише музикантам і лейблам, а й звичайним людям. Без цього доволі важко. Доводилося просити друзів у ЄС чи США [переказати гроші]. А тепер, коли лейбл отримує великі суми, річ не в незручності — ти просто не можеш просити друзів про допомогу. Бо в такому разі їм треба відкривати бізнес-рахунок, а це податки й усе решта. Певною мірою це був збіг, що я був в Естонії і відкрив компанію там, бо там я можу робити це легально і платити податки. Я хотів би, щоб це було можливо в Україні.

Інтерв’юер

А як щодо пересилання, наприклад?

Ніколаєнко

З поштою проблем немає. Пошта в Україні зараз теж працює.

Інтерв’юер

Ти відстежуєш, звідки більшість аудиторії, як вона розподілена? Тобто скільки людей з України, а скільки з-за кордону? Яка приблизна географія?

Ніколаєнко

Ну, я знаю, що на першому місці США, на другому — Велика Британія, а десь між ними — ЄС, Японія та Україна.

Про українську музичну географію, нові імена в українській музиці й напрям самої електронної музики

Інтерв’юер

Знову ж таки, щодо географії: як би ти намалював музичну мапу України? Тобто де, наскільки ти знаєш, які музиканти, які стилі, як усе розподілено.

Ніколаєнко

[усміхається] Цікаве питання. Ну, Дніпро — це техно, і Київ — техно. Одеса — радше даб-місто, даб-краут. Львів… я, до речі, ніколи у Львові не виступав — ніхто не запрошував. У Тернополі виступав багато: там радше готична нью-вейв-атмосфера. Я можу говорити лише про міста, де бував і де знайомий із людьми й сценою.

Інтерв’юер

А от, наприклад, як видавцеві — коли тобі надсилають речі, ти відстежуєш, що і звідки надходить? Навіть те, що не буде видано.

Ніколаєнко

Ні, ні. Не відстежую. Я можу, власне, відкрити демо на SoundCloud, хоча зазвичай кажу, що демо не приймаю. Відкриваю — і це може бути щось незвичайне. І мені не цікаво, звідки воно, якщо не з росії, звісно. [сміється].

Інтерв’юер

Про Тернопіль. Ми з Ярославом якраз говорили про його лейбл: він теж розповідав про нюанси. Але він не затягував нас у контекст популярної музики, так званої попси, і всього такого. Що ти можеш сказати про популяризацію експериментальної електронної музики? Попри, наприклад, фестиваль Unsound, є багато різних прикладів, які не є нішевими, тобто в певному сенсі популярні. І, можливо, десь ця межа між андеграундом і п’ятнадцятьма людьми на концерті вже розмивається й переходить у контекст популярної музики, попу. Наскільки, на твій погляд, змінюється сьогодні образ електронної музики?

Ніколаєнко

Ну, важко сказати, бо я в певній бульбашці і з іншими бульбашками майже не перетинаюся. Я просто бачу щось паралельно. Стежу за різними лейблами в інстаграмі — просто щоб побачити, як вони будують комунікацію, наприклад. Тобто я бачу, як усе це відбувається, але не дуже в це занурений, тож мені важко сказати. У мене стільки друзів, які роблять музику, що мені цікава, що просто немає ні бажання, ні енергії цікавитися тим, як електронна музика стає попом чи щось таке [усміхається]. Я бачу багато музикантів — і молодих, і нових, — які не намагаються бути в тренді. У них є певне музичне бачення, яке пасує лейблу. Тому я не бачу тут проблеми, цікавого матеріалу багато.

Інтерв’юер

Може, це збіг, але я зараз стикаюся з цим явищем… Нещодавно я зробив дослідження SoundCloud. Сів на вихідних, коли готувався до своєї програми, щоб вийти з бульбашки того, що вже знав про музику. І знайшов близько півтори тисячі імен з України, більшості з яких точно раніше не знав. Розумію, що насправді їх навіть більше, бо це лише SoundCloud. І нюанс у тому, що дуже часто я натрапляв на молодих музикантів, які позначають свої композиції як поп. Я говорив про це з Катею Гривул. Те, що вона робить академічну роботу, — це один бік. А другий — те, що сталося на фестивалі Ephemera, організованому у Варшаві, де вона виступала зі своїм вокальним проєктом. І вона сказала про це: «Ну, це поп». Звісно, вона каже це жартома, але, наприклад, десять років тому, мені здається, жоден музикант, пов’язаний з електронікою, не міг би так легко сказати, що робить поп.

Ніколаєнко

Ну, тоді це було б дивно. [усміхається] А тепер ні.

Інтерв’юер

Так, ось таке зміщення відбувається. Знову ж таки, коли слухаєш те, що вона робить, воно не звучить як поп. Ми з Ярком про це говорили: на її концерти ходить не так багато людей. Але, з другого боку, на Unsound виступає й alyona alyona, а вона для нас однозначно зрозуміла в контексті популярної культури. Це і є розмивання меж бульбашки?

Ніколаєнко

Ну, я не думаю, що вони розмиваються. Принаймні моя — ні. [сміється] Я ізольований. Може, згодом щось і станеться, але поки ні.

Інтерв’юер

Але ти кажеш, що маєш друзів, яких тобі цікаво слухати. Хто саме? Кого ти асоціюєш із цією своєю бульбашкою?

Ніколаєнко

Ну, це лейбли, і їх чимало, але зараз я не перелічу всіх… І не думаю, що варто когось виокремлювати. Просто є багато лейблів, які намагаються робити музику поза часом. Тобто вона не трендова, не «на сьогодні» і без «терміну придатності», але її цікаво слухати, і вона тебе дезорієнтує… [31:51] у часі.

Інтерв’юер

А в Україні можеш назвати кілька імен? Просто щоб було зрозуміло.

Ніколаєнко

Ну, наприклад, нещодавно [нерозбірливо 32:12] я видав збірку «Воля», і там багато українських музикантів. Той самий Ігор Окунєв — чудовий дрон, цілком поза часом [32:27]. Або Radiant Futur, звісно, у нього є електро, але є й ембієнтові речі, які звучать як нью-ейдж і могли б бути зроблені, наприклад, 1991 року. Ну, воно так звучить. Briazone — теж незрозуміло, до якого часу можна віднести цю музику, і не скажеш, що це просто сучасна музика, бо її могли зробити в 1980-х.

Інтерв’юер

Яка музика, на твою думку, зараз трендова? Як відрізнити, наприклад, трендовий ембієнт від нетрендового?

Ніколаєнко

Ні, [усміхається] я, мабуть, уже не зможу. Хоча ні, у принципі можу. Але не хочу говорити про нецікаві речі. [усміхається].

Про ядро альбомів, естонську експериментальну й електронну спільноту і розвиток української музики в Україні та світі

Інтерв’юер

Коли ти розумієш, що твоя музика склалася в реліз? Як це відбувається? Де ця межа чи переломна точка? Ти створюєш реліз, тримаючи в голові ідею релізу, чи воно просто накопичується?

Ніколаєнко

Ні, я можу зробити один-два треки, а потім створити навколо них групу інших треків — просто щоб вийшов альбом. Тобто концепція приходить з одним-двома треками.

Інтерв’юер

Що є ядром альбому?

Ніколаєнко

Ідея, концепція. У тебе є уявлення про звук і концепція альбому, і далі ти просто створюєш групу інших треків і матеріалів, щоб зробити з цього альбом. Мені цікаво так працювати, коли є два треки і треба записати ще вісім у тому самому дусі, наприклад. І я просто роблю це, бо цікаво. Робиш їх трохи інакшими, у різних настроях, але вони все одно схожі. Тож це цікаве заняття.

Інтерв’юер

Але ця ідея передусім має звукову природу? Тобто не якусь візуальну чи абстрактну.

Ніколаєнко

Так, але вона може бути і звуковою, і з певним баченням обкладинки.

Інтерв’юер

А що ти скажеш про спільноту в Естонії й спільноту в Україні, якщо їх порівняти? Чи є там експериментальна й електронна спільнота?

Ніколаєнко

Так, є, і це дуже дружня спільнота. Загалом як і в Україні. Може, в Україні не така дружня, але я завжди дивлюся на Естонію як на приклад, бо люди дуже підтримують одне одного. Тобто «support your local artists» — це в Естонії кредо.

Інтерв’юер

Тобто це стосується твоєї музичної бульбашки?

Ніколаєнко

Так.

Інтерв’юер

Скільки людей буває на твоїх концертах?

Ніколаєнко

Ну, залежить. Є фестиваль [нерозбірливо 36:33], два фестивалі влітку, і вони збирають багато людей, що для Естонії дуже багато, це маленька країна. Тож так, загалом багато.

Інтерв’юер

А як щодо регулярної концертної діяльності? Тобто не лише фестивалів, бо вони зазвичай збирають людей… Яка регулярність подій?

Ніколаєнко

Вечірок багато. А концерти дуже рідко.

Інтерв’юер

Тобто радше танцювальні події?

Ніколаєнко

Так, клубів багато, просто вечірки.

Інтерв’юер

А якщо говорити про експериментальну чи ембієнтову спільноту — як відбувається ця підтримка? Через купівлю музики?

Ніколаєнко

Є музичні крамниці, де спільнота таки купує експериментальну й електронну музику. Особливо естонську. Наприклад, я зараз видаю естонського музиканта Роберта Ніколаєва, і його релізи продаються дуже добре. Тобто люди в такий спосіб підтримують своїх музикантів. А він, до речі, організовує вечірки експериментальної музики [нерозбірливо 38:03] приблизно раз на три місяці. І добирає й запрошує дуже специфічних музикантів, яких не кожен здатен слухати. [усміхається]

Інтерв’юер

Бо я знаю приклад Варшави, але це було десять років тому, тепер усе трохи змінилося. Саша про це розповідала: як вона розвивалася у Варшаві і як усе починалося. І вона потрапила в ту хвилю розвитку варшавської спільноти. Тобто щонайменше п’ять клубів, де регулярно, протягом місяця, могло бути шістдесят концертів. І була ця регулярність подій. Люди не ходили туди самі, вони роздавали касети й усе, що могли, і обмінювалися. Потім настав момент, коли почалися дискусії, що, може, це не має сенсу, бо все існує у вакуумі цих ста примірників, усі купують одне в одного і ходять на покази. А потім прийшов ковід, потім багато різних змін і політичні зсуви — усе це минуло, і тепер я бачу, що такого вже немає. Але в Польщі є ця традиція й практика самвидаву: у них був підпільний, і якось він перетік у видання касет. Але про це треба говорити з Дареком Пєтрашевським, він багато про це знає. Мені здається, що в Україні така практика теж була, але самвидав був трохи інакший. Це або політична робота, як у Польщі, або серйозні книжки. А, наприклад, журналів чи якихось мистецьких речей у нас не було. Чомусь у цьому сенсі самвидаву було небагато. В Естонії теж є якась така традиція? Звідки, на твою думку, береться цей розвиток медіуму й підтримки?

Ніколаєнко

Ну, я цього не помічав. Знаю, що в Естонії багато лейблів, які… Ну, по-перше, в Естонії є свій завод, який виробляє вініл і касети. І місцеві ним користуються, там завжди черги. Вони весь час багато всього випускають, і майже все — локальне. Тобто, може, це можна назвати самвидавом, бо мене теж можна так назвати, але працює воно ось так. Артисти зазвичай видають свій матеріал на лейблах, а не самі. Там є чимало різних форматів лейблів. Тому, знову ж таки, купівля музики в Естонії дуже добра. Є лейбли, і є культура споживання музики на носіях.

Інтерв’юер

Тобто це не так локальний патріотизм, як любов до фізичного носія?

Ніколаєнко

Думаю, це певною мірою патріотизм. У крамницях, наприклад, є окремі кошики з естонською музикою. Тобто це популярний тренд.

Інтерв’юер

Гадаєш, у нас це можливо, рано чи пізно?

Ніколаєнко

Думаю, можливо. Ну, ми трохи інакші в сенсі культури. У нас є свій зворотний бік того, що в Естонії люди підтримують одне одного, а тут радше штовхатимуть. Тож важко сказати.

Інтерв’юер

Ми з Ярком теж говорили на цю тему. На його погляд, українська музика має більше перспектив в Україні, ніж у світі. Здається, що там ми нікому не потрібні, бо в них є свої музиканти, і перспектива — розвиватися всередині.

Ніколаєнко

Ну, у цьому є сенс, бо вона має розвиватися всередині, але інтерес до української музики є і в Штатах, і в Британії. Музика не так поділена за географією, як за звучанням. У Британії було б дивно, якби люди купували лише британську музику, більше за іншу. Радше вони збирають колекції за своїми вподобаннями. Класно, якщо це з якоїсь екзотичної країни, але це не головний критерій.

Інтерв’юер

Мені здається, у Британії теж є такий патріотизм.

Ніколаєнко

Є, правда? Не знаю. [усміхається].

Інтерв’юер

Я говорив принаймні з одним композитором, ми зустрілися тут, у Кракові. Він пише сучасну академічну музику і каже, що Фредді Мерк’юрі й Елтон Джон — однозначно національні герої. І точно є речі, які стаються, коли ти йдеш на виступ музиканта і…

Ніколаєнко

Так, але це поп. А я про якийсь андеграунд. Бо в андеграунді не так важливо, що це вироблено у твоїй країні.

Про ставлення до музичної освіти, колекціонування, найгірші й найкращі носії та плани на майбутнє

Інтерв’юер

Це цікаво, але це відкрите питання, на нього ще немає відповіді. Повернімося трохи до твоєї музики. А що з навчанням? Яким був освітній процес і чи був він узагалі? Ти здобув якусь музичну освіту?

Ніколаєнко

Ні. Жодної. У мене є лише диплом з графічного дизайну.

Інтерв’юер

І, власне, вона тобі не була потрібна?

Ніколаєнко

Власне, ні. Коли мені треба налаштувати ноту, є застосунок, є тюнер. І все. [усміхається]

Інтерв’юер

Яке в тебе ставлення до музичної освіти загалом?

Ніколаєнко

Ну, може, це трохи збочення, але мені цікава музика непрофесіоналів, аматорська музика. Професійна мені теж подобається. Але я маю потяг до панку чи чогось такого.

Інтерв’юер

А колекціонування? Ти ж людина, яка видає. Продовжуючи тему цих програвачів в Естонії — ти сам колекціонуєш музику?

Ніколаєнко

Так. Я багато обмінююся платівками й касетами з колегами. Я радий, коли можу обміняти, а не купити. Але купувати теж важливо, щоб підтримати справу. Тож так, колекціоную, і збираю також стару музику — у програвачах чи на Discogs. CD не збираю, але маю багато касет і вінілу.

Інтерв’юер

І жодних дисків, бо…?

Ніколаєнко

Не знаю. Тепер кажуть, що буде відродження, а я до нього не готовий. Я не хочу робити CD. Кілька разів артисти казали, що хотіли б видати це на CD, але я ніколи не мав таких планів.

Інтерв’юер

У тебе є поділ на найгірші й найкращі носії?

Ніколаєнко

Не знаю чому, але я не люблю CD. Спробую вивчити цю тему. Загалом це нормальний формат [сміється], але чомусь нецікаво його збирати. Вініл дуже зручний, він якось компактний. Щодо касет — я їх не так багато збираю, але збираю специфічні, тож вони ніколи не займуть багато місця. А CD займуть багато місця, більше за вініл, у ширину точно.

Інтерв’юер

Так, у мене вдома кількасот дисків. І мені є з чим порівняти, бо вінілу приблизно стільки ж. Ти не береш участі в цьому конфлікті носіїв? Тобто, наприклад, у тому, що грати з вінілу правильніше, ніж із флешки чи іншого цифрового носія.

Ніколаєнко

Ні, думаю, це залежить від того, як людині подобається. Тобто навіть із плівки. Останнім часом я вожу на радіо касетний плеєр; коли граю в Естонії, щось граю з касет, щось із флешки, щось із вінілу.

Інтерв’юер

Які в тебе плани на майбутнє? Що буде цікаво тобі музично?

Ніколаєнко

Зараз я це шукаю, бо в нас невелика пауза. Хлопцям в Україні не дуже комфортно, багато артистів виїхало — ті, що мали цікаві архіви. Тому робота зараз зупинилася. У нас багато планів на [нерозбірливо 50:46], виходить чимало цікавого матеріалу. Тож я більше видаватиму касет, а коли релізу справді потрібна вінілова версія — робитиму вініл постфактум. Зараз його роблять дуже довго, уже близько року. І сенсу немає, бо краще видати щось — касету, наприклад, — а якщо згодом буде попит на вініл, можна на нього почекати. Це нова стратегія.

Інтерв’юер

Розумно, розумно. [усміхається] Чудово. Дякую.

Ніколаєнко

І тобі дякую.

Автор

Д-р Мирослав Трофимук

Народився у Львові. Дизайнер, режисер, музикант, дослідник, засновник ZEMLA STUDIO. Магістр класичної філології та цифрового маркетингу, кандидат наук з історії української літератури. Член Національної спілки журналістів України. Від 2022-го веде авторську аудіопрограму CENTRUM MUNDI на Польському радіо для України, продовжуючи те саме дослідження сучасної музичної сцени України та Польщі.

Повне біо →

Інші статті

Усі 4 →