Відео Львівської галереї мистецтв

Рішення заснувати міську галерею мистецтв ухвалили 1897 року, а формально Львівська картинна галерея вперше відкрилася 1907-го. Музей зазнав тяжких труднощів у ранню радянську добу та під час Другої світової війни, адже совєти ставилися до існування будь-чого схожого на національно орієнтовану музейну збірку з неприязню й недовірою. Сумнозвісний епізод: воєнного директора музею Івана Іванця викрав СМЕРШ, і 1946 року його стратили на російській території. У 1960-х — 1990-х, за директорства шанованого мистецтвознавця Бориса Возницького, Львівська картинна галерея стала значним музейним центром із багатьма філіями. На визнання обсягу та якості збірки в жовтні 2009 року вона отримала статус Національної галереї мистецтв України, а 12 квітня 2013-го Львівська національна галерея мистецтв стала Львівською національною галереєю мистецтв імені Бориса Возницького — на пошану понад 40 років його служіння, крізь добу радянського панування й у незалежній Україні.

Виклик

Це відео — інтро до серії промоційно-презентаційних роликів Національної галереї мистецтв. Ідея — поєднати кілька шарів: музику, літературу, візуальне мистецтво. Письменники й літератори обирають одну з картин, щоб її прокоментувати, і водночас пишуть до неї власний літературний текст або беруть уже наявний уривок із власних текстів. Автори читають цей уривок перед певними картинами чи скульптурами, це відбувається з аудіосупроводом. Нам вдалося записати лише одне відео — презентаційне, з директоркою Форуму видавців Софією Челяк. Відео є цілковитою імпровізацією з частково підготованим попереднім текстом і зразковим матеріалом. Ми намагалися наситити сцену світлом і перетворити виставкову залу на атмосферний майданчик, у якому всі теорії мистецтва взаємодіють між собою і вступають у певну гру. Фінальним актом стала робота оператора Андріяна Веремієнка, який розкрив усі ці спільні елементи й перетворив їх на коротку подорож виставковою залою — трохи сюрреалістичну, трохи моторошну, трохи документальну.