Αναβασις: міжнародна мистецька резиденція

Візуальна ідентичність резиденції «Анабазис»

Резиденцію ANABASIS реалізував міжнародний центр Gedankendach у Чернівцях. Сама резиденція надихалася постаттю Пауля Целана, одного з найважливіших німецькомовних поетів XX століття, і мала підтримку House of Europe. Під час резиденції митців запросили працювати з питаннями ідентичності й постгуманізму. Вони брали участь у воркшопах і готували свої проєкти в активній фазі резиденції. Ці проєкти було представлено на сайті, який ми розробили в листопаді 2021 року. Наша студія створювала візуальну ідентичність резиденції та онлайн-галерею у формі сайту [anabasis.residency].

Рання тема Αναβασις розвинулася в давньогрецькій літературі: слово означає «похід угору», і це назва найвідомішого твору давньогрецького професійного воїна та письменника Ксенофонта. Він оповідає про похід великого війська грецьких найманців, найнятих Кіром Молодшим, щоб допомогти йому відібрати перський трон у брата, Артаксеркса II, у 401 році до н. е. Після загибелі Кіра тисячі грецьких воїнів-гоплітів повертаються «додому». Дороги вони до пуття не знають, тож їхня подорож більше схожа на блукання.

На етапі концептуалізації ми розглядали три виміри — географічний, текстовий і постлюдський — і побудували концепцію розвитку «Анабазиса» в той спосіб, у який іде еволюція, вклавши це у візуал. Ми осмислили цю подорож як постійне випадкове мандрування й пошук чогось. Уявімо, що цей пошук, цей анабазис, глибшає з кожним новим стрибком еволюції: якщо «Анабазис» Ксенофонта геополітичний і географічний, бо головна тема — саме повернення, то «Анабазис» Пауля Целана культурно-мовний, адже Целан губиться в німецькій — рідній мові своїх батьків, — яка раптом починає асоціюватися з ворогом; тож він постійно шукає виходу з цього кола, намагається перевинайти німецьку, йому в ній незатишно. І нарешті сьогоднішній постлюдський, оцифрований анабазис — про загубленість у процесі самоідентифікації в сучасній соціально дистанційованій віртуальній реальності, у реальності спільної невизначеності, у постфейковій реальності, у реальності масової культури й багатошарової брехні, змішаної із загальним невіглаством.

Ми сперли концепцію на такі головні знакові ідеї: «мапа», «компас», «шлях із точки A в точку B», «мова», «стрибки історії», «цикли», «процес самоідентифікації».
3D-обʼєкт, який ви бачите в наших візуалах, — це макрофотографія скляних кубів роботи Руслана Лучка. Тобто на екрані — бульбашки повітря всередині скляного куба. Їх можна вважати метафорою нашого спотвореного сприйняття: ми даємо глядачеві змогу зазирнути вглиб цього куба, уявити себе всередині такого аналогового «метавсесвіту». Водночас ми знімаємо цю рухому бульбашку, що йде по колу, і її можна прочитати як живу істоту, як людину, як ідею.

Сам логотип був стилізованим компасом. А звичні чотири сторони світу — схід, захід, північ і південь — тут стають сторонами простору «Анабазис», відсилаючи до головних літер A, N, B, S. Логотип має статичну й динамічну анімовану форму.

Паралельно бульбашку реанімує в 3D-дизайні Юрій Булка — і вона зʼявляється на сайті як сама галерея, як «простір», що вміщає всі «форми художників». Вони постійно рухаються, але водночас лишаються на місці. Є відома цитата з «Аліси в Дивокраї»: «Треба бігти щодуху, щоб лишатися на місці».
Сайт ми будували як галерею, що розвивається, — він був багатоцільовим. Перший місяць це був інструмент, щоб донести головну ідею резиденції та базові кураторські тези разом з іменами й біографіями митців. Під час резиденції художники могли скидати матеріали в роботі у власні теки всередині системи, тож будь-хто міг стежити за мистецьким підходом і поступом. Є сторінка-сторітелінг, яка розкриває сюжет за «Анабазисом», і сторінка-«мапа» — дзеркало «простору», тільки не тривимірне; її зробили з суто ужиткових міркувань. Наприкінці, коли всі роботи були готові, сайт переріс у галерею. За тиждень до «онлайн-відкриття» на головній зʼявився зворотний відлік, а о 20:00 галерея «Анабазис» офіційно вийшла в мережу. Ми також запустили живий чат, де протягом першого тижня всі учасники могли говорити з митцями, менеджерами й розробниками про проєкт — як під час офлайн-виставки в публічному просторі.

«Візуалізацію бульбашки» перетворили на динамічну скляну спіраль із прихованою концепцією «руху вгору й назад». Тією ж технікою макрозйомки ми зняли спіральну форму й змусили її обертатися. Імена митців проєктувалися на саму спіраль. Для цього ми використали конструкції з мобільних телефонів і підготували окреме відео. Прихована мета була змішати традиційні техніки з цифровими й створити те зміщення, коли ти не певен, із чим маєш справу — змодельованою фотореалістичною структурою чи справжньою фотографією.